Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. Олега Кошового

«Нам треба твого голосу, Тарасе»

(літературна композиція за мотивами творів Т.Г.Шевченка)

Вчитель Манушкіна Наталія Федорівна

Мета: вчити учнів сприймати поезію Кобзаря серцем і душею, виховувати любов до України, її великих людей.

Обладнання та матеріали: святково прибраний клас, портрет Т.Г. Шевченка, прикрашений вишитим рушником, під ним дати: 1814 - 1861, поруч слова: "Нам треба твого голосу, Тарасе!", книжкова виставка.

Хід уроку

Звучить пісня "Думи мої, думи мої" (сл. Т. Шевченка, муз. С. Козака). Виходять ведучі.

Ведуча. В минулім часі не кажіть про нього –

Він з нами нині в майбутнє йде!

Його слова - то нам пересторога

У наших діях і на кожен день.

Якщо вам мова, і земля, й родина,

І пісня українська дорогі, -

Любіть, як він, страждальну Україну,

Як він , і ненавидьте ворогів.

Ведучий. У нас він будить волю, честь і гідність,

За правду кличе на борню іти.

На світі всі знедолені і бідні

Були для нього - сестри і брати.

У дні радості, печалі і тривоги

Йому віддаймо шану та уклін.

За мудрістю звертаймося до нього.

І переможем: з нами БОГ і ВІН!

Вчитель. "Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком - і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на ржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

...Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу силу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий він і є для нас, українців, Тарас Шевченко."

Читець. Є безсмертя зоря і слова є пророчі,

їх вогонь не палить, не зігне бурелом,

Супроводять мене скрізь Шевченкові очі,

Що палають, як цвіт, під високим чолом.

Вони кличуть людей стати гордо на чати,

Рідну землю і рід берегти від іржі .

І за правду святу невідступно стояти,

Подолавши і ляк, і сумні міражі.

Вони вчать мене, вчать відрізняти зерно від полови,

І вогонь чистоти в їх глибинах горить.

Очі кажуть мені: "Як зречешся ти мови,

Станеш блудом навік, скам'янієш в ту ж мить."

З них, немов з джерела, я наснагу черпаю,

Стережуть вони світ від наруги і бід.

Очі кажуть мені: "Як зречешся ти краю,

Змиють перші дощі неглибокий твій слід."

Дивовижне якесь в них незгасне сіяння,

Вони кажуть, щоб вчитись і в дії рости.

Очі кличуть людей до братерства, єднання,

До любові, і віри, і доброти.

І зневіра летить в чорне прірвисько ночі.

І живиться словом тяжіння земне.

Де б не був - відчуваю Шевченкові очі,

Що сіяють добром й надихають мене.

Учитель. Кожне покоління українців мало свого Шевченка. До одних він приходив як пророк Єремія, котрий оплакував руїни української гетьманської держави і козацької республіки Запорізької Січі. Такий Шевченко з гіркотою промовляв: "Не вернеться!"

Читець 1. Україно,Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько!

Де поділось козачество,

Червоні жупани?

Де поділась доля-воля,

Бунчуки, гетьмани?

Де поділося? Згоріло.

А чи затопило

Синє море твої гори,

Високі могили?

Мовчать гори, грає море,

Могили сумують.

А над дітьми козацькими

Поганці панують.

Вчитель. Не міг пробачити Шевченко Богданові Хмельницькому Переяславської ради, цупких обіймів "старшого брата", в які гетьман так необачно кинув українців, неначе запродав у рабство. Та й образ розритої могили став символом пограбованої України, яку й зараз маємо.

Ведучий. А ми? Святі та божі, тільки відблиск

Не німбів над напруженим чолом.

А ми колись відповімо за підлість,

Свою і нашу, кожен й загалом.

І вже не буде милості й пощади

Тим, хто спосібен був на тиху зраду,

На себелюбство, на безвідповідальність,

На юдництво, на ницість, на здихальність.

Під ніжно-сумну мелодію з'являються троє дівчаток у білих довгих сорочках, із розплетеним волоссям, віночками, у руках — свічки.

Розігрується сцена з містерії "Великий льох" - розділ "Три душі".

Ведуча. .Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?

Вчитель. Не одне покоління українців вбачало в поетові Івана Предтечу, котрий попереджав про страшний час, коли лукаві злії люди розбудять у вогні окрадену Україну. Такий Шевченко закликав: "Омийтеся, образ Божий багном не скверніте!"

До інших він приходив як національний вождь, який з неорганізованої маси творить державну націю. Такий Шевченко наказував: "Вставайте! Кайдани порвіте!"

До глибини душі вражає велика любов Шевченка до України. Тонкий, ніжний лірик, він рідному краєві - справдешньому земному раєві - присвячує найсокровенніші слова, що йдуть від самого серця.

Виконуються пісні на слова Т. Шевченка "Садок вишневий..."

Читець 1. Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється - ожива,

Як їх почує!., знать, од Бога.

І голос той, і ті слова

Йдуть межи люди.

Читець 2. ...Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих... Возвеличу.

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Читець 3. Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І словом, розумом святим

І оживи, і просвіти!

Молю, ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило.

І на Україні понеслось,

І на Україні святилось

Те слово - Божеє кадило,

Кадило істини...

Вчитель. Слово поета росло з рахманного чорнозему, пісні і думи, з глибинного кореня народу і первісної чистоти духу. І заяскравіло воно на верховинах святої слави мудрістю пророка, поетичним ясновидством, і його вогнистий знак виписав на небесах вічності праведні письмена: Мати й Україна.

Жінка... Мати... "Такого полум'яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Т.Г. Шевченко найвищу красу світу бачив у жінці, матері," - писав М. Рильський.

Читець. У нашім-раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Вчитель. Безперечно, домінантою ідеалу людини у Т. Шевченка є здатність творити добро. Це один із найбільших його заповітів нам, на нашій окраденій землі, яку можуть порятувати не ненависники, а тільки "доброзиждущі".

Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поети народжуються. Як на пророків, сходить на них Дух Святий, відкриваючи їм речі, не знані не лише звичайним смертним, а часом - і їм самим. Пророк бачить те, чого інші недобачають. Пророк бачить майбутнє.

Для українців Т. Шевченко став пророком, символом і покровом. За словами Куліша, він "...високо підняв ... поетичне світло своє - і стало видно по всій Україні, куди кожен з нас мусить простувати".

"Шевченко універсальний. Немає такої події у недавній і новітній нашій історії, де б він не був на місці. Згадаєш голодомор 33-го і моторошно війне від Кобзаревого рядка -"гробокопателі ходили". Сахнешся 37-го - і почуєш прокляття: "Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських!" Замислишся над екологічними бідами - і спливе у пам'яті синівське, уболівальне: "Світе тихий, краю милий, моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?" Дивлячись на деяких землячків, думаєш Шевченковими словами: "За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте..." Все і про все сказав Шевченко. Та він не тільки проклинає, гнівається, ремствує. Він рятує, дає опору надії: "І неситий не виоре на дні моря поле. Не скує душі живої і слова живого".

Тож прислухаймося до Кобзаревих перлоцвітів, очищаймо душу і тіло вогнем Тарасового слова!

Читець 1. Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Читець 2. Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не нипайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Читець 3. Свою Україну любіть.

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Читець 4. Доброзиждущимрукам

І покажи, і поможи,

Святую силу ниспошли.

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Читець 5. Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сіять, не ждать,

І посіяне жать

Роботящим рукам.

Читець 6. Ні, друже, сонце, сонце йде

І за собою день веде.

І буде суд, і буде кара,

І буде правда на землі...

Повинна буть, бо сонце встане

І оскверненну землю спалить.

Востане правда, оживе,

Натхне, накличе, нажене

Не ветхеє, не древнє слово

Розтленноє, а слово новее

Меж людьми криком пронесе

І люд окрадений спасе.

Читець 7. Наша пісня, наша дума

Не вмре, не загине...

От де, люди, наша.слава,

Слава України.

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна правдива,

Як Господа слово...

Ведуча. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля...

Ведучий. У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

Тебе своїм сучасником звемо.

Читець 1. То була дивовижна зоря:

На землю убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

Йому доля судилась, як міф,

За пророцтво життям заплатити,

Потім знов для нащадків ожити,

Дивувати оновлений світ.

Читець 2. І понині, коли у наш край

Гість далекий часом завітає. -

"Хто живий тут?" - юрбу запитає, -

Все принишкло, хоч тут умирай.

"Ми живі!" - наче гідність сама,

Його постать вітає.

Ми живі! Цілий вік, сотню літ

Проти хвилі несемо його ім'я,

Проти вітру кидаєм насіння,

А під косу кидаємо цвіт...

І співаєм його "Заповіт"

В поколіннях, у всіх поколіннях.

Звучить "Заповіт" як пісня-гімн.