Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. Олега Кошового

«Вишневий цвіт з вишневих віт вишневий вітер звіває з віт»

(літературно-музична композиція за мотивами творів Т.Г.Шевченка)

Вчитель Манушкіна Наталія Федорівна

Мета: вчити учнів сприймати поезію Кобзаря серцем і душею, виховувати любов до України, її великих людей.

Обладнання та матеріали: святково прибраний зал, портрет Т.Г. Шевченка, прикрашений вишитим рушником, під ним дати: 1814 - 1861, поруч слова: "Нам треба твого голосу, Тарасе!", книжкова виставка.

(Позивні «Реве та стогне Дніпр широкий»)

Учень 1

Сто років – зморшка на чолі Землі.

Всесвітні війни, революцій грози…

Дніпро до ніг стежиною проліг

І котить славу в сиві верболози.

Поет став морем. Далеч степова,

І хмарочоси, й гори – ним залиті.

Бунтують хвилі-думи і слова,

І сонце генія стоїть над ним в зеніті.

Художнику немає скутих норм.

Він – норма сам. Він сам в своєму стилі…

У цей столітній і стобальний шторм

Я кидаюсь в буремні гори-хвилі.

Ведучий 1. 9 березня – день народження великого поета, людини світлого розуму, чистих помислів і трагічної долі- Т.Г.Шевченка.

Вед 2. 10 березня – це той день, коли людство вшановує пам'ять генія, що увійшов у безсмертя. Ці дві дати злилися в одну – Шевченківські дні.

Вед. 1. Протягом недовгих літ життя Т.Шевченко зорав свою ниву і засіяв словом добра, любові, правди і волі.

Вед.2.Тож давайте і ми кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву, перегорнемо сторінку за сторінкою книгу його життя, щоб зрозуміти силу його духу, що доточила короткий уривок його життя до безсмертя.

(Лине сумна музика, на сцені –стіл, застелений вишитою скатертиною; на ньому – у вазі гілочка розквітлої вишні, свічка. Шевченко сидить за столом, пише пером).

Шевченко. Цілу ніч надворі виє хуга,

Плаче, деренчить в віконнім склі.

Ні дружини, ні дітей, ні друга —

Тільки гілка вишні на столі.

Нині вишня бризнула суцвіттям —

В пляшці тепла гілочка жива…

Біль пекучий… І вона, самітня,

В цвіті вся, як в думах голова.

(Виходить дівчина, яка символізує долю Шевченка).

Доля.

Я – доля українського Предтечі.

Доля Кобзаря.

Йому мене таку судилось мати,

В якій все власне в попіл вигоря.

Лиш слово правди, вперте, як орля,

Нікому не дає себе зламати.

Нема йому ні дому, ні жони.

Він в меливі постійної війни

З катами волі – рветься на свободу!

Пройде він морок тюрем і ярем

І стане Україна Кобзарем-

Нетлінним знаменом свого народу.

Шевченко.

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

— Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, — ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люди? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

Учень 1.Вишневий цвіт

З вишневих віт

Вишневий вітер

Звіває з віт.

(Дівчата танцюють, імітуючи завірюху).

Сторінка І

Вед. 1. Про що думав, що згадував Тарас у ті свої останні дні. Мабуть, думкою линув туди, у далеке своє дитинство.

Вед. 2. Народився Т.Шевченко, як свідчить метрична книга с. Моринці, 9 березня 1814 року в сім’ї кріпака. Батько, Григорій Іванович, родом із вільних козаків, був людиною письменною, кохався у слові Божому.

Вед. 1. Мати – Катерина Бойко – була натурою чутливою, безмежно жіночою і люблячою.

Вед. 2. Тарас ріс кмітливим і допитливим хлопчиком, мав багату уяву. Одного разу, наслухавшись оповідей діда, пішов у степ шукати стовпи, які підпирають небо.

(На сцені – стіл, вечеря . За столом – мати, батько, Катерина. Заходить сусід).

Сусід. Це тільки вечеряєте? Що так пізно?

Мати. Та нам це такий оце клопіт, що й вечеря не в вечерю; хлопець десь дівся. Зранку як пішло, то оце і досі немає: бігали і до ставка, і до греблі, всі бур'яни обшукали - як упав у воду.

Батько.Догляділи!

Сусід. Нічого, знайдеться, може, заснув десь у бур'яні. Проспиться – прийде.

Мати. Ну й де б їй дітись, вражій дитині. Вечеряй, Катре, та підемо шукати знову.

(Чути пісню, в зал заходять чумаки, з ними – Тарас).

Катря. А ось і наш волоцюга.

Мати. Де це ти був?

Батько. Де тебе носило і досі?

Катря. Де ти волочився?

Батько. Де ж ти був оце - питаю? Чому не кажеш?

Тарас. Був у полі та заблудив.

Мати. Бачили таке?

Катря. Хто ж тебе привів додому?

Тарас. Чумаки!

Всі. Хто?

Тарас. Стрінувся з чумаками, питають: "Куди ідеш? Мандруєш?" А я кажу - в Керелівку! А вони й кажуть: "Це ти ідеш у Моринці, а в Керелівку треба назад. Сідай, каже, з нами, ми довеземо". Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти..."

Мати. Бачили такого! Чумакувати надумав уже!

Катря. І як воно згадало, що з Керелівки?

Сусід. Я ж казав, що знайдеться . Такий лобатий не пропаде.

Батько. Ну, почумакував, тепер бери ложку та сідай вечеряти.

Мати. Ну, чого ж тебе понесло в поле? Чого?

Катря. Як мотає! Наче три дні не їв.

Батько. Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує: старий того не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів. Розповіда, ніби справді сам теє бачив. Ой Тарасе, що з тебе буде

Сусід.  Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде, - промовив сусід.

Батько. Що вийде, -розбіяка великий вийде - ось що! Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий.

Сусід. Це той, що в панів однімає та наділяє бідних?..

Вед 1. Тепло материнського серця, жвавість вдачі, вся розкіш материнських почуттів, на які була багата кріпачка з колишнього вільного селянського роду Катерина Бойко, - про все це переповість Шевченко у віршах, баладах, поемах.

 Учень 2.

І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою-

І пісня дивна полилась,

Повита вічною журбою

Пісня «Черевички»

«Лілея»

За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!»

« Я не знаю, моя сестро».

І Цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно- рожеву

До білого пониклого

Личенька Лілеї.

І заплакала Лілея

Росою-сльозою…

Заплакала і сказала:

«Брате мій, з тобою

Ми давно вже кохаємось,

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Учень 1.Вишневий цвіт

З вишневих віт

Вишневий вітер

Звіває з віт.

(Дівчата танцюють, імітуючи завірюху).

Сторінка 2

Шевченко. А ось і друга сторінка мого життя. Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком.

Ведучий 2.Так писав Шевченко братові Микиті з Петербурга. Тут, у пишній столиці Російської імперії, сталися важливі події в його житті, одна з яких – викуп з неволі.

Ведучий 1.У Петербурзі пан Енгельгардт нарешті зважив на прохання свого козачка й дозволив йому вчитися малювати. Вчителем Тараса був Ширяєв, відомий у Петербурзі майстер декоративних розписів. У нього здобув Тарас певну малярську підготовку і став одним з кращих учнів, тому що брав участь у розписах стін і плафонів Великого театру.

Ведучий 2.Окрім декоративних розписів, Тарас малював з натури античні статуї в Літньому саду, працював над акварельними портретами, часто виконував замовлення пана Енгельгардта.

Ведучий. 1.Вирішальне значення для Т.Шевченка мала зустріч з Сошенком, земляком із Богуслава, який розпочав справу викупу Шевченка з неволі.

Ведучий 2.Українські та російські діячі мистецтва та літератури викупили Тараса з неволі і дали можливість талановитому юнакові вчитися в Академії художеств. Це сталося 25 квітня 1838 року.

Ведучий 1.Назавжди відійшли, минули, водою холодної Неви спливли ще два петербурзькі літа. Вперше до Шевченка приходить слава як до поета: тут, у Петербурзі, явився світові перший «Кобзар».

(Грає «Тополя» («По діброві вітер виє»).

(Учні читають уривки з поезій, що увійшли до першого «Кобзаря».)

Ведучий 1.Саме тут 18 листопада 1845 р. Шевченко завершив поему «Кавказ».

(Учень декламує уривок з «Кавказу»).

Учень 1.Вишневий цвіт

З вишневих віт

Вишневий вітер

Звіває з віт.

(Дівчата танцюють, імітуючи завірюху).

Сторінка 3

Шевченко Так сумно одцвітає верес

Під сміх зухвалих чорнобривців.

А очі десь блукають серед

Вершин тополі і дзвіниці.

О моя доле гонориста,

Чому віддатись – слову, барвам?

Лишатись модним портретистом,

Чи назавжди селянським бардом?

Що далі, доленько, що далі?

Моря, екзотика, руїни?..

Та на д красоти сот Італій

Печальне сонце України.

Ведучий 1. Шевченко-художник не полишав надії побувати в Італії, аби краще оволодіти секретами малярства і передати їх іншим. А поки шо буде оформлений на посаду викладача малювання в Київському університеті.

Ведучий 2.Але не тільки Італія, але й сама Україна невдовзі залишилась мрією. Навесні 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, метою якого було знищення самодержавного кріпосницького ладу і об’єднання всіх слов’янських народів у єдиній вільній федерації, Шевченка заарештували і відправили до Петербурга. При арешті вилучили тираноборчу поему «Сон», за яку Шевченка звинувачено в політичному зухвальстві й покарано.

(Учень читає уривок з поеми «Сон»).

Ведучий 1. «Художника Шевченка за написання обурливих і вищою мірою зухвалих віршів, як такого, що наділений міцною статурою віддати в рядові в Оренбурзький окремий корпус з правом на вислугу, зобов’язавши начальство вести найсуворіший нагляд.» Тут же цар власноручно дописав: «Із забороною читати й малювати».

Шевченко. «Трибунал на чолі самого сатани не міг би виголосити такого холодного нелюдського вироку. Август-язичник, висилаючи Назона до диких гетів, не забороняв йому читати й малювати. А християнин Микола заборонив мені і те, і друге».

Ведучий 1.Роки Шевченка в неволі – це 10 років у малозаселеній і далекій окраїні Російської імперії, де відбували заслання непокірні або злочинці.

(Учень читає уривок з поеми «І мертвим, і живим).

Ведучий 2.І перший період заслання був важкий, а другий на півострові Мангишлак видався справжнім пеклом З 1850 по 1857 рік Т.Шевченко не написав жодного вірша. Проте малював.

Шевченко. З огненних слів меча не викую,

Каратися довіку мушу…

А може б, попід тин – калікою,

Щоб назавжди забути муштру?

Чи, може, ради світу білого

Тобі страждання, Боже, треба?

То дай орла осатанілого

На мученицькі мої ребра,

Нехай довбе, я не покаюся,

Якщо і серце буде жерти,

Скажи лишень, коли впокоюся,

Чи час не відречеться жертви?

Та ні! Не відречеться, вірую!

Хоч як нестерпно буде ждати,

Але повернуться із вирію

Додому гуси-лебедята.

Земля посивіє від гроз, але

Устане сонце правди знову…

Та тільки жде ти, де, апостоле

  Мого розіп’ятого слова.

Ведучий 1.Після смерті Миколи І усі чекали змін, маніфестів, амністій. Але лише 2 серпня 1857 року після клопотання друзів Шевченко залищив свою замкнуту тюрму, висловивши велику радість, що пройшов похмурий, тернистий шлях, не зрадивши себе, не поганьбивши своєї людської гідності.

«Пісня «Бандуристе,орле сизий»

Учень 1.Вишневий цвіт

З вишневих віт

Вишневий вітер

Звіває з віт.

(Дівчата танцюють, імітуючи завірюху).

(Учениця у романтичній сукні, яка символізує збірний образ жінки-мрії).

Я тебе чекала роки й роки.

Райдугу пускала з рукава.

На твої задумані мороки,

На твої огрозені слова.

Я тебе в Закревській поманила,

Я душею билась в Рєпніній,

А в засланні крила розкрилила

В Забаржаді, смуглій і тонкій.

Ні мотиль-актриса Піунова,

Ні Лікери голуба мана

Цвітом не зронилися в грозову

Душу вільну, збурену до дна.

Я б тобі схилилася на груди,

Замість терну розсівала б мак.

Та мені зв’язали руки люди.

“Хай страждає, — кажуть, — треба так.

Хай у ньому сльози доспівають

У ненависть, в покару, в вогні”.

І мене, знеславлену, пускають,

Щоб ридали вірші по мені.

Я — Оксана, вічна твоя рана,

Журна вишня в золотих роях.

Я твоя надія і омана.

Іскра нероздмухана твоя.

( На сцені – столик,на ньому запалена свічка. Входить Варвара Рєпніна і сідає за столик,задумується).

Учень 1. У княжім домі панночка бліда

Жар серця нишком в вірші вилива.

Про що вона? Чого їй так болить

Далекий хтось, «хто під ружжом гуляє»?

Їй, панночці б, - та суджений панич!

Зітхання соловейка у альтанці…

У княжім домі, в домі Рєпніних,

Невже нікого, вартого в обранці?!

Нащо тобі за стіни кам’яні,

По вікнах тюрем лячно заглядати?

До Бога правди криком день при дні

За Україну в’ярмлену волати?!

Молилася. При свічці. При сльозі.

При сонці й місяці. При серця світлі…

Варвара. Шевченко зайняв місце в моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити добро для нього… Побачивши його раз великим, я хотіла, щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно святим  і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівнянного таланту. Я бажала, щоб усе це робилось через мене.

( Варвара встає, виходить із-за столу, продовжує читати.)

   Вернути б час, і я, Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал,  де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

 Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму,

Як вірна подруга, прийшла…

Твоєю стала б я сестрою,

І в Придніпровський рідний край

Листи од тебе одсилала,

Я берегла б твої пісні…

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.

Пісня «Протоптала стежечку».

Учень 1.Вишневий цвіт

З вишневих віт

Вишневий вітер

Звіває з віт.

(Дівчата танцюють, імітуючи завірюху).

Ведучий 1. Свічка його життя догорала. Мрії про одруження, розраду в сім’ї, хатину над Дніпром залишились ілюзіями. Фізично знищений, поет відчував, що недалекий кінець.

Ведучий 2. У німій, холодній майстерні-келіїї, в будинку Академії художеств він пішов із життя, але залишилися його заповіти-мрії, тобі, нам, українському народові.

Учень 2. Не малюйте Шевченка плебеєм,

У кріпацькій пошарпаній свиті –

Я в нім бачу лице Прометея,

У одежі, із сонця відлитій.

Не малюйте Шевченка солдатом,

Не малюйте – він слухався долі.

Мій Шевченко завжди був крилатим,

Мій Шевченко завжди був на волі.

Не малюйте Шевченка в печалі,

Бо він – світоч і щастя народу.

Став пісок золотим в Кос-Аралі,

Де ступав він у роки нагоди!

І тепер наш Тарас в кожній хаті,

З нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата,

Дати смерті в Шевченка немає.

Пісня «Шевченко і Україна».