Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. Олега Кошового

«Поезія – це завжди неповторність»

(літературно-музична композиція за мотивами творів Л.В.Костенко)

Вчитель Манушкіна Наталія Федорівна

          1.Звучить пісня Л. Костенко.                                                                                                                         2. Звуки вокзалу.                                                                                                                                        Читець вірш « Лист»                                                                                                                                                    Лист                                                                                                         На одному  з малих полустанків я чекаю                                                                                 поїзда з ранку. Влаштувалась в кутку на лаві,                                                                   щоб мене не знайшли цікаві. Протяг має                                                                                                          в'їдливий присмак паровозного сизого диму,                                                                                         і стоїть неумитий присмерк за розхитаними                                                                                          дверима.                            Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний                                                                                постійний шум…                                                                                                                                                Я поклала папір на коліно, я стривожені                                                                                                     вірші пишу. Наче прозу пишу – без розбивки                                                                                        на рядків розмаїті пласти, щоб здавалося на                                                                                     перший погляд, що пишу я звичайні листи.                                                                                                     Власне, це недалеко від правди.                                                                                                              Інша форма – той самий зміст. Адресовані                                                                                  людям вірші – найщиріший у світі лист.                                                                                                                                                                          Ведучий 1   Автор цієї поезії – наша сучасниця Л.В. Костенко. Постать цієї жінки ще за її життя овіяна легендами: брак інформації, 16 років заборони, «внутрішня еміграція», якнайкраще сприяли цьому.                                                                     Ведучий 2   Феномен Л. Костенко полягає в тому, що, попри всі її зусилля залишатися в тіні, вона є однією з найбільш відомих і популярних. Це під дверима її квартири шанувальники залишають квіти, а поети – початківці через сусідів передають свої твори.                                                                                                                      Ведучий 1   Колись англійський поет і прозаїк Джозеф Редьярд Кіплінг в одному зі своїх віршів сказав: « Розпитуйте про мене з моїх книжок». Спробуймо й ми осягнути світ поетеси через її вірші.                                                                                               Читець вірш «Стоїть у ружах золота колиска»                                                                                                                                                                          Стоїть у ружах золота колиска                                                                                                        Стоїть у ружах золота колиска.                                                                                                            Блакитні вії хата підніма.                                                                                                                             Світ незбагненний здалеку і зблизька.                                                                                                       Початок є. А слова ще нема.                                                                                                                      Що дивен дим, і хата ще казкова,                                                                                                                 і ще ніяк нічого ще не звуть.   І хмари, не прив'язані до слова,                                                                                                                  от просто так – пливуть собі й пливуть.                                                                                                         Ще кожен пальчик  сам собі Бетховен.                                                                                                 Ще все на світі гарне і моє.                                                                                                                         І світить сонце оком загадковим.                                                                                                                     Ще слів нема. Поезія вже є.                                                                                                                                                                   Ведучий 2  Кожен чув фразу:  « Усі ми родом з дитинства». Народилася Л. В. Костенко « над берегами вічної ріки в невеличкому містечку під Києвом – Ржищеві». Мене багато років, і поетеса скаже, що її Ржищів був схожий на химерне містечко Макондо, вигадане Маркесом, у якому реальність легко уживається з фантастикою і казкою. Якою ж вона була, ржищівську казка Л. Костенко.                                  Ведучий 1  Хата вчителя Василя Костенка стояла на березі Леглича, притоки Дніпра. У тому Легличі Ліна якось мало не втонула – уже й кольорові кола пішли перед очима. На щастя, врятували. « Чомусь пам'ятаю, що річка звалася Леглич. Було в ній каміння, як сто бегемотячих спин», - напише вона згодом. «Так це ж про «бегемотиків»! – скажуть вам у Ржищеві. – Їх тепер немає – вони під водою. А були такі круглі камені біля бані, що стояла на березі Леглича. Їх називали «бегемотиками».                                                                       Читець вірш « Чомусь пам'ятаю, що річка звалася Леглич»                                                                         Чомусь пам'ятаю що річка, що річка звалася Леглич                                                           Чомусь пам'ятаю що річка звалася Леглич.                                                                                    Було в ній каміння – як сто бегемотячих спин.                                                                                    А той цибатий, на клуні, звався лелечич.                                                                                                  А те запахуще – любидра, канупер і кмин.                                                                                                                                         Чомусь пам'ятаю – вночі ревли бегемоти.                                                                                  Виходили з річки і дуже чомусь ревли.                                                                                                    І падали груші, і звались вони бергамоти.                                                                                                 Воли ремигали, і звались вони – воли.                                                                                                                            Чомусь бегемоти випивали річку щоліта,                                                                                                і пирхали важко рудими ніздрями злив.                                                                                        Чомусь пам'ятаю, як плив між камінням шуліка,                                                                      убитий шуліка чомусь між камінням плив…                                                                                                       Ведучий 2  Дитинство поетеси минало в оточенні праісторії: біля Ржищева археологи знайшли рештки трьох неолітичних поселень Візитівка Ржищева дохристиянських часів – трипільська культура. Дівчинка Ліна спостерігала археологічні розкопки. Саме ці дитячі враження ляжуть в основу багатьох й поетичних творів.                                                                                                                     3. Звуки живої природи.                                                                                                                     Читець «Природа мудра. Все створила мовчки»                                                                                                             Природа мудра. Все створила мовчки                                                                            Природа мудра. Все створила мовчки.                                                                                                  Росинку поту втерла на брові.                                                                                                                      На буреломах сходять мухоморчики -                                                                                                    театр ляльковий просто на траві.                                                                                                           Один великий, в брилику озерце.    Оранжеві, червоні ковпачки.                                                                                                            Здається,вийде гномик в камізельці,                                                                                            застебнутий на срібні гаплички.                                                                                                                  І вклониться. Задзвонить бубонцями.                                                                                             Драбиночку приставить до гриба.                                                                                                              І краснолюдки підуть з куманцями                                                                                                              повз гриб, що зветься Жаб'яча Губа.                                                                                                        Ідуть, ідуть,  та спотикаються.                                                                                                                        А на грибку, під криласом пташок,                                                                                                                     з великим пензлем, у зелених капцях                                                                                                    фарбує гном оранжевий дашок.                                                                                                                   Йому злізати високо і круто.                                                                                                                            Він пензель той тримає обома.                                                                                                                Як гарно все! І все таки отрута.                                                                                                                    І сіє дощ… І гномиків нема…   Ведучий 1  Роки дитинства в пам'яті слайди. Запам'яталось не так і мало. Передусім – легенди родини. Із часом цей колоритний люд оживе в поетичних новелах Ліни Василівни.                        4. Запис вірша у виконанні Ліни Василівни « Старої казки пісня лебедина»                              5. Звуки снарядів.                                                                                                                                      Ведучий 2  Саме із Ржищевом пов'язує поетеса перше відчуття поетичного слова. В пам'яті спливають страшні роки: війна, окопи, снаряди. Дитинства не було – воно було « вбите на війні». І « перший біль тих вражень» прорізався поетичним словом. Читець вірш « Великі поети не вміють писати віршів»                                                                                                                                                Великі поети не вміють писати віршів                                                                                         Великі поети не вміють писати віршів.                                                                                                        Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав.                                                                                  Графоманові краще. Графоман вирішив                                                                                      написати -                                                                                                                                                                        і написав.                                                                                                                                                                         Про що завгодно.                                                                                                                                              Коли завгодно.                                                                                                                                                  Скільки завгодно.                                                                                                                                                  І завжди всує.                                                                                                                                                Головне,що не антинародно.                                                                                                                              Народ засилосує. А геніальні поети – такі бездарні!                                                                                                   Виходять з ночей аж чорні, як шахтарі з бою.                                                                                        А ті клаптенята паперу – то смертельні плацдарми                                                                        самотньої битви з державами,                                                                                                                                                     з часом,                                                                                                                                                                            з самим собою.                                                                                                                                                              Ведучий 1   Ліна Василівна завжди ставилася до слова, як до святині. Можливо, саме тому в неї вони – не просто набір звуків, а поезія, музика, « священний дотик до душі».                            Читець вірш « Страшні слова, коли вони мовчать»                                                                                         Страшні слова, коли вони мовчать                                                                                                Страшні слова, коли вони мовчать,                                                                                                                 коли вони зненацька причаїлись,                                                                                                            коли не знаєш, з чого їх почать,                                                                                                                 бо всі слова були уже чиїмись.                                                                                                                 Хтось ними плакав, мучився, болів,                                                                                                          із них почав і ними ж і завершив.     Людей мільярди, і мільярди слів,                                                                                                               а ти їх маєш вимовити вперше!                                                                                                                    Все повторялось: і краса, й потворність.                                                                                                          Усе було: асфальти й спориші.                                                                                                                 Поезія – це завжди неповторність,                                                                                                            якийсь безсмертний дотик до душі.                                                                                                                                    Ведучий 2   Як говорить сама поетеса, моральний максималізм у її характері є рисою, успадкованою від предків. Їй у житті, як і багатьом поетам – шістдесятникам, часто доводилося робити складний вибір: піти на компроміс із совістю, не залишатися до кінця вірною своїм моральним переконанням. Цим переконанням вона залишається відданою й сходні»                                                                               Читець вірш «Біля стоянки первісних людей»     Біля стоянки первісних людей                                                                                                        Біля стоянки первісних людей,                                                                                                                 котра охороняється законом,                                                                                                            палеоліт, почерна цитадель -                                                                                                                   була між нами річка Рубіконом -                                                                                                                       ми зупинились табором до ранку.                                                                                                                    Легкий туман із річки вибрідав.                                                                                                               З трави дивились на скатерть – самобранку                                                                                    промитих шин штампований удав.                                                                                                            Мужчини, руки од мазуту вимивши,                                                                                                  ковтали в пресі де яка стаття,             оскільки людство допливло наввимашки                                                                                               до значно вищих форм свого буття.                                                                                                                 В степу вже літо розмовляло з вереснем                                                                                                    і всі віки жили вже без адрес -                                                                                                                  по той бік річки все було ще первісне,                                                                                                   по цей бік річки все уже прогрес.                                                                                                            Було до них рукою нам подати,                                                                                                                  і їм – лиш річку перейти убрід.                                                                                                                      Над ними пролітає птеродактиль,                                                                                                                 прогуркотівши, наче вертоліт.                                                                                                                І, поки ми тут ставимо палатки                                                                                                                  і в казаночку булькає вода -    душа якогось первісного предка,                                                                                                   можливо,нас з-за брили спогляда.                                                                                                            От він заліг та й думає бровами,                                                                                                                  бо сенс у слово ще не вмів убгать:                                                                                                                    - Мільйони літ між мною і між вами,                                                                                                        але який солодкий дим багать!                                                                                                                                                 Ведучий 1   Одна з провідних тем віршів Л. Костенко – це роздуми про життя, про час, про вічність, про невмируще в людській душі, непроминущі цінності життя. Людина як найвища з-поміж усіх цінностей перебуває в епіцентрі художніх роздумів, хоч би про що писала авторка.  Ведучий 2   Роман у віршах « Маруся Чурай» - це не лише спроба художньо довести, що легендарна піснярка – особа історична. У ньому звучать глибокі філософські роздуми про сенс життя, кохання і зраду,патріотизм і байдужість. І хоч герої твору одягнені в костюми 17 століття, їх монологи звучать сучасно і нині.                    6. Уривки з « Марусі Чурай»                           Ведучий 1  Життя поетеси таке ж непросте, як історії її героїнь. Ліну Василівну називають жінкою з чоловічим характером, але душа залишається по-жіночому ніжною, тонкою і вразливою, що і відображається у її поезіях.                                          Читець вірш « І як  тепер тебе забути?»                                                                                                                                                               І як тепер тебе забути?                                                                                                                               І як тепер тебе забути?                                                                                                                                            Душа до краю добрела.                                                                                                                            Такої дивної отрути                                                                                                                                            я ще ніколи не пила.                                                                                                                                   Такої чистої печалі,         такої спраглої жаги,                                                                                                                              такого зойку у мовчанні,                                                                                                                    такого сяйва навкруги.                                                                                                                                   Такої зоряної тиші,                                                                                                                                           такого безміру в добрі!..                                                                                                                      Це, може, навіть і не вірші,                                                                                                                            а квіти, кинуті тобі є.       Читець вірш « Хуртовини»                                                                                                                                        Хуртовини                                                                                                                                    Циферблат годинника на розі                                                                                                                     хуртовини снігом замели…                                                                                                                            Нам з тобою, видно, по дорозі,                                                                                                                   бо ішли й нікуди не прийшли.                                                                                                              Знов ті самі вулиці незрячі       і замету хвиля снігова.                                                                                                                                    Нам з тобою легко так, неначе                                                                                                                     вітер нам підказує слова.                                                                                                                           - Підкажи най лагідніше слово.                                                                                                            Я його слухняно повторю.                                                                                                                           Розгуляйся буйно і раптово,                                                                                                                            заглуши усе, що говорю! -                                                                                                                           Не було ні зустрічі , ні туги.                                                                                                                        Не було пориву і жалю.            Я спокійна.                                                                                                                                                           Я щаслива з другим.                                                                                                                                            Я тебе нітрохи не люблю.                                                                                                                      А якщо заплачу і руками,                                                                                                                      я торкну ясне твоє чоло, -                                                                                                                                   нас не бачать леви біля брами:                                                                                                            левам очі снігом замело.                                                                                                                                                                             Ведучий 2   Зараз, коли Ліна Василівна вийшла з добровільного мовчання, вона знову пише про проблеми сьогодення. Знову друкуються її вірші, нещодавно вийшов перший прозовий роман «Записки українського самашедчого».                           Ведучий 1   Важливе місце не лише у творчості, а й у житті Л. Костенко посідає Чорнобиль. Поетеса часто відвідує зону відчуження, знає поіменно всіх, хто там мешкає, надає допомогу цим людям. « У мене епоси матеріалів про Чорнобиль, я хочу подати їх не у вигляді трагедії, а «життєствердно», - говорить Ліна Костенко.                                                          Прийшов у місто дуже гарний лось.            У надвечір'ї деревом здавався.                                                                                                       Сказали люди:  - Це нам так здалось, -                                                                                                     і через те ніхто не здивувався.                                                                                                           А що такого? Лосі нам рідня.                                                                                                                       Креснув рогами – як трамвайні дуги.                                                                                                 Він, може, йшов до мене навмання -                                                                                                      з моїх лісів,з чорнобильської туги.                                                                                                               Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.                                                                                           Сади цвітуть. В березах бродить сік.                                                                                                     Це солов'їна опера, Ла Скала!                                                                                                                    Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.                                                                                               Тут по дворах стоїть бузкова повінь.                                                                                                        Тут ті бузки проламують тини.           Тут, щука йде, немов підводен човен,                                                                                                      і пролітають гуси щовесни.                                                                                                                              Але але кленочки проросли крізь ганки.                                                                                                          Жив – був народ над  Прип'яттю – і зник.                                                                                                          В Рудому лісі виросли поганки,                                                                                                           І ходить Смерть, єдиний тут грибник.                                                                                                                                    Ведучий 2   Звичайна людина бачить усе довкола очима,а поет дивиться на світ передусім серцем. Саме поет бачить у повсякденному красу, це в його світі оживають образи природи:  «дихають яблуні», « горіх б'є в тамбурини осені», « весна піднімає келихи тюльпанів», кружляє « хуртовина айстр», білий кінь слухає « літо у сухому листі».                                                    7. Вірші про природу.                                                                                                                          Ведучий 1  Так влаштований поет – він не може не творити. « Моя форма спілкування – хочу побільше написати, щоб встигнути. А так – буде надруковано чи не буде… то не має значення», - говорить сьогодні Ліна Костенко.                                      Ведучий 2  Незважаючи на труднощі сьогодення, поважний вік, Ліна Василівна залишається вірною тій позиції, яку обрала ще молодим поетом:                                                                                               Не допускай такої мислі,                                                                                                                      Що Бог покаже нам неласку.                                                                                                                            Життя людського строки стислі.                                                                                                                  Немає часу на поразку. 8. Аудіозапис пісні.